Новини‎ > ‎

Чернівецькі юнаки провели ряд заходів до річниці створення УПА

опубліковано 14 лист. 2012 р., 02:43 Igor Nakonechnyi   [ оновлено 14 лист. 2012 р., 02:49 ]
14 жовтня 2012 р.Б. в м. Чернівцях було проведено день вшанування воїнів УПА та свято Покрови. Юнаки куренів П. Войновського та І.Вільде провели інформаційні розповіді про УПА в школах міста: №16, в гімназії №2, №3, №4, №5 та в ліцеї №3. Учні шкіл з заохоченням приймали участь в дискусіях та слухали розповіді про славних воїнів УПА, Романа Шухевича, Василя Івахіва, Дмитра Клячівського, Василя Кука та ін.

Також юнаки станиці Чернівці на свято Покрови привітали воїна УПА Святослава Мельничука, який поділився з нами трагічними спогадами війни, подіями, які він пережив та які залишили глибокий слід в його душі.

Із спогадів Святослава Мельничука:

“Я пам’ятаю себе з трирічного віку, коло діда і бабці в селі Суховерхів. У них було дуже багато дітей – 14, а з онуків біля них найдовше жив я – чотири роки, а тому був найулюбленішим онуком. Дід мене часто брав за руку і казав: «Ідемо накосимо люцерни, дамо корівці, а вона дасть нам молока». Так він мене привчав з малих рочків шанувати селянську працю. Дитинство моє проходило в кількох районах Буковини. Батько був священиком. А українським священикам за румунської влади було дуже важко довго утриматися на одному місці, оскільки якщо румунський священик казав, що хоче цю парафію, то тата переводили на іншу. Тому ми не раз змінювали місце проживання: Веренчанка, Кадубівці на Заставнівщині, відтак Волока Глибоцького району, Дубівці Кіцманського… Я навчався в Кіцманській гімназії, а згодом – у православній гімназії митрополита Сильвестра в Чернівцях. У 1940 році закінчив третій клас цієї гімназії. Коли прийшли комуністи у 1940-ому, то забрали в тата поле (з урожаєм) і поділили між бідними по 15 сотих.Ті, звісно, зраділи. Потім прийшов наказ зібрати зерно, змолотити і віддати в колгоспи. Так у них все збіжжя забрали. Оце такий перший урок від радянської влади отримали наші селяни… У 1944 році, коли розпочалася операція «Вісла», я з товаришем, також Мельничуком, дав клятву якомога швидше вступити до лав УПА, щоб рятувати українські села. Так і зробив. Потрапив до сотні Коника. Пройшов відповідний вишкіл. У 1945-му мене заарештували і засудили до 20 років каторги. В суді я виступив на захист хлопців, що сиділи зі мною, оскільки, на відміну від них, йшов в УПА свідомо. Мене звільнили через десять років. Потім я ще рік попрацював – кочегаром, а згодом на будівництві, щоб заробити грошей на подальше прожиття. Правда, написав до татової старшої сестри (село Лашківка під Кіцманем), що я готовий їсти «ту барабольку, що ви для свиней готуєте, тільки, щоб приймили». І дістав від них листа, що можу приїхати. Тітка плакала, що я таке написав. А я до всього звик, бо в таборі їв і набагато гіршу їжу. Після повернення закінчив Кіцманську вечірню школу (9-10 клас) майже на «відмінно». Хотів вступати на філософський факультет, але розумів, що мене не приймуть. Тому вирішив вступити в музичне училище. На третьому курсі я вже працював учителем музики в школі №33 міста Чернівці. А в училище на мене прийшла анонімка, і через неї мене виключили з нього. Восени 1969-го я перейшов на роботу в культосвітнє училище. Тут викладав трьома мовами – українською, румунською, російською. Був у Харкові на курсах підвищення кваліфікації. Хочу сказати, що встановлення радянської влади не минуло безслідно. Після 1932-1933 років тамтешні люди боялися українською мовою говорити. Бути українцем в ті часи було важко, але треба було вміти. Але нічого, все українці пережили… Коли було створене Всеукраїнське товариство «Просвіта» і його відділення на теренах Буковини, я увійшов до лав просвітян. Разом створили хор «Гомін Буковини». І 6 квітня 1990 року відбулася перша репетиція у приміщенні національного університету ім. Ю.Федьковича. Перші пісні, які ми виконували, це – «Ще не вмерла Україна» та «Боже, Великий Єдиний». Відтак хоровий колектив брав участь у всіх культурно-просвітницьких заходах «Просвіти», які присвячувалися Дню злуки, вшануванню героїв Крут, відзначенню Шевченківських днів, річниці створення УПА та українського козацтва. Ми вивчили колядки і на Різдво пішли колядувати містом, а гроші, які скидали на коляду, жертвували на церкву. Кожного року змінювали свій маршрут містом, намагаючись охопити всі його райони. Також ми опікувалися Миколаївською церквою у Чернівцях – знайшли матеріали, майстрів для її реставрації. Працюючи з хором, я намагався проводити просвітницьку роботу, наголошуючи на тому, що наша ціль – піднесення національної свідомості і боротьба за незалежність України. Хор багато їздив по районах області, також побували ми на Івано-Франківщині, Рівненщині, їздили до Румунії. До репертуару хору входили народні пісні, пісні вояків УПА, стрілецькі пісні, молитви «Отче наш», «Вірую»… 1990-ті роки стали періодом активного поширення національної ідеї серед населення. За двадцять років незалежності багато чого змінилося, проте основне завдання «Просвіти» сьогодні – продовжувати активну працю щоденно і донести до кожного українця, що кожен має в собі будувати незалежну Україну.”

пл.розв. Сумарюк Богдан
Comments