Новини‎ > ‎

Пластуни організували Літній пришкільний табір "Гайда до Пласту" у ЗОШ №6

опубліковано 19 черв. 2015 р., 11:53 Леся Крушельницька

Виховання дітей, плекання у них всіх пластових цінностей, переведення проб і відбуття таборів здається доволі легкою і звиклою для нас працею, якщо ти працюєш з маленькими, хоч і неслухняними, але пластунами. А от коли починаєш усе з нуля і не впевнений навіть у тому, що ці дітки колись таки відкладуть телефони і почнуть реагувати на всім нам звичне слово «позір» – це вже зовсім інша історія.

Кожен з вас, напевно, пам’ятає, як колись в дитинстві ви просиджували перші дні літа в шкільних кабінетах, нудьгуючи з учителями, які вимучилися від геть усього за довжелезний навчальний рік. І як же тоді вам хотілося, щоби прийшов хтось, зробив для вас щось цікавіше, дещо, чого ви ще ніколи не пробували. Ну, такими для 27-ми учнів 4-их – 5-их класів Чернівецької ЗОШ №6 стали пластуни!

Справ у нас було багатенько. Вслідкувати за великою кількістю дітей на величезній території просто неможливо, коли вони ще й від незвичності до пластового підходу, збірок у колі, свистків та піднятих угору пальців розбігаються в різні кутки чи ховаються під парти так, що спробуй знайди!

Читаючи невідомі раніше слова на дошці, від дітей часто було чути щирі запитання, повні подиву: «А що таке «руханка»?» (коли вони звикли до традиційного слова «зарядка»), «Таборовий правильник? Вперше чую…», «Лисячий біг? Це означає, що ви змусите нас бігати на 4 лапах, як лисиці?».

Вже з другого дня на стінах класу висіли їхні сторіночки на А4 із, так званої, соціальної мережі. Ми всі зробили собі профілі, щоби дати їм можливість поділитися своїми емоціями, враженнями, дозволити надсилати один одному повідомлення і не бути насвареними за використання телефонів під час переведення програми. І, знаєте, це привернуло їхню увагу настільки, що деколи нам було важко їх змусити навіть трішки порухатися, бо вони писали один одному листи. Ще на ці сторіночки вони собі клеїли значки, які ми видавали їм в кінці кожного дня, як свідчення того, що вони стають на крок ближчими до відкриття таємниці – хто ж такі пластуни і чим вони дихають.

Щоби допомогти у такому нелегкому завданні, ми за час табору зводили дітей на прогулянку в музей під відкритим небом, організували заняття з самооборони, повели на справжню пластову домівку – оселю «людей у формі» (як не дивно, всіх їх цікавило, чи ми там завжди живемо і як до цього ставляться наші батьки), провели майстерки, захоплюючі квести, навіть гру в «Зелену п’ятку», що викарбувалося в їхніх головах, як один із найяскравіших спогадів про табір, коли вони виконували завдання сестричок і братчиків лишень аби глянути, чи не зеленого кольору їхня п’ятка і втримати це в таємниці, щоб отримати значок. Ми навчили їх розкладати намети, надавати першу медичну допомогу, показали безліч нових ігор і, що найважливіше, зробили з незнайомих дітей з різних класів одну дружню команду.

Вже минув деякий час, а ми й досі пам’ятаємо їхні обійми на прощання, вигуки «Готуйсь!», обмін номерами телефонів. А ще ми пам’ятаєм їхні обіцянки, що колись зустрінемося в Пласті, бо вони обов’язково прийдуть з батьками, щоби записатися і, можливо, через деякий час піти з нами всіма в гори, пожити в таборових умовах, випробувати себе на витривалість і колись зробити такий табір для інших маленьких дітей, потребуючих мотивації, щоби зайнятися чимось дійсно вартим уваги.

пл. розв. Таня БУЦЬ
Comments