Ірина Вільде (1907-1982)

            
Народилася Дарина Дмитрівна Полотнюк (справжнє ім’я) 5 травня 1907 р. в Чернівцях, у сім’ї народного вчителя і українського письменника Дмитра Яковича Макогона, який в роки першої світової війни був січовим стрільцем і, як багато стрільців, поетом. Мати, Адольфіна Янішевська, жінка сильна і мужня, - німкеня за походженням. Батько був її першим учителем літератури, а його книжки — початковою позакласною лектурою. Дитинство і юність пройшли у Чернівцях, Лукавиці (Глибоцький район) та Веренчанці (Заставнівський район).

Вчилася в Чернівецькій українській державній гімназії. Гімназійну освіту завершила в Коломиї. У листопаді 1918 р. Буковину окупувала боярська Румунія.

Рятуючись від переслідування й арешту, батько переїжджає 1922 р. до Станіслава. Тут Дарина вчиться у приватній гімназії, яку закінчила в 1927 році. Серед її однокласниць була Дарина Цвек, знаменита завдяки її кулінарним книгам.

Потім вступає до Львівського університету, де навчалася з 1928 по 1933 рік.

Двадцятитрьохрічна студентка пише свій перший прозовий твір під назвою „Повість життя” („Поема життя”)

Уже цю першу новелку ( а потім і всі інші твори) юна авторка підписує екзотичним – як для Галичини – псевдонімом: Ірина Вільде, уникаючи відомого в літературних колах татового прізвища.

Слово wilde в перекладі з німецької означає „дика”, а в сприйманні авторки самої себе – інакша, специфічна на тлі тогочасного розвою галицької прози. Такою їй хотілося бути, такою вона й була до історичного 1939 року.

Коли через матеріальні нестатки Дарина Макогон мусила залишити університет, то вже була відома як перспективний молодий прозаїк.

Влаштувавшись на роботу в часопис „Жіноча доля” у Коломиї, Ірина Вільде працює там до 1939 року , а потім переселяється до Львова.

Одним з обов’язків письменниці було ведення так званих „жіночих куточків” в місцевій пресі. Згодом, не раз, Ірина Вільде пояснювала як важко вести таку рубрику і скільки відомостей вона там почерпнула, які згодом перекочували на сторінки її головного роману-епопеї „Сестри Річинські”.

У 1934 році Дарина одружується з Євгеном Полотнюком.А познайомились вони, напевно, в „Пласті” (скаутській організації), активними членами якої були обоє (Ірина Вільде - пластунка куреня ч. 12 ім. кн. Романової в Станіславові, ЇЇ чоловік - «Ойґен» — активний член Пласту (10 курінь УУСП «Чорноморці»)). Її чоловік отримує міжнародний диплом лісного інженера, роботу за спеціальністю у Самборі, поблизу Дрогобича, що на Львівщині.

Є чимало свідчень ніжної, відданої любові Ірини Вільде до Буковини. У творчості, передусім, це чудова повість „Повнолітні діти” (1938).

Звичайно ж, це великою мірою розповідь письменниці про власне дитинство у Веренчанці, про навчання в чернівецькій українській гімназії, про перше кохання. Цей роман — серйозний історичний документ про 20-і роки на Буковині, в якому чимало цікавих фактів, зокрема той, коли українські гімназисти вночі вирвали з землі щойно посаджені на честь румунського короля дубки. За це багато з них були виключені з гімназії.

Ще в 30-ті роки, коли родина Макогонів змушена була переїхати в Галичину, щоб уникнути переслідувань румунського уряду, Ірина Вільде написала сповнену любові й туги мініатюру "Моїй Буковині”.

1936 року в сімї Полотнюків народився син Ярема. А в 1939 році Євген Полотнюк, який працював лісничим в Прикарпатті, потрапляє в трагічно-відому Березу Картузську, за підозрою в причетності до ОУН. Звідки його визволяють вже радянські війська і сім’я Полотнюків з радістю приймає радянську владу.

Сповнились новим змістом життя й праця письменниці. Ірина Вільде багато пише, листується з письменницькими і культурними колами Радянської України. У 1940 році її прийняли до Спілки письменників СРСР. У цей час написані оповідання „Товаришка Маня”, „”До моря”, „Володко”, „Роман жениться” „Орися”, низка нарисів, статей, кореспонденцій в різних газетах.

Спілкувалася Дарина Дмитрівна і з письменниками, які емігрували за кордон.

Війна застала сімю Полотнюків на Яворівщині, де на той час працював Євген за своєю лісничою спеціальністю.

Після проголошення правління Ярослава Стецька, Полотнюк отримав направлення на посаду лісничого в угіддя Андрія Шептицького в селі Микуличин Надвірнянського району. Там діяла школа для підготовки командного складу бійців УПА. Ірина Вільде була поруч з чоловіком, знала про його роботу.

14 серпня 1942 року вона народила молодшого сина – Максима. У 1943 році УПА і партизани-ковпаківці заключили тимчасовий союз: УПА дозволила прохід зєднанням Ковпака по підконтрольним їй територіям і забезпечувала партизан продуктами. Називалась операція „Буря”, а одним із здійснювачів її зі сторони УПА був Євген Полотнюк. Таким чином партизани і сам Сидор Ковпак опинились біля Яремчі і познайомились з Полотнюками.

За допомогу ковпаківцям, і взагалі за його діяльність в жовтні 1943 року гестапо знищило Євгена Полотняка.

Восени 1944 року Ірина Вільде, разом із синами, приїзжає до Львова

1947 рік в житті письменниці став знаменним. Ірину Вільде обирають депутатом Верховної Ради УРСР і нагороджують орденом Трудового Червоного Прапора. У подальшому вона неодноразово була депутатом обласної і міської рад, очолювала львівську письменницьку організацію.

. Протягом багатьох років Ірина Вільде продовжувала свою працю над великим прозовим полотном „Сестри Річинські” ( почала працювати над романом ще в 1939 році).

Ірина Вільде багато подорожувала Радянським Союзом, була не раз і за кордоном – в США, Канаді, Японії, Франції, Австрії, Швеції, Болгарії, Румунії, Польщі, Італії.

На знак пошани представники діаспори подарували Вільде золотий будильник.

Усі роки свого життя у Львові Ірина Вільде була небайдужою до всього, що відбувалося в її краї, а особливо ж до письменництва. Між Іриною Вільде й письменником з Буковини Михайлом Івасюком були прекрасні особисті стосунки.

Про творчість Ірини Вільде сьогодні мовиться справді як про самобутнє явище української літератури. Вона „ніби починає писати з того місця, де крапку поставила Ольга Кобилянська.

Життя часто било, але це не зламало письменницю, тому що в найтяжчі роки бериївського правління вона сміливо захищала своїх репресованих товаришів, домагалася правдивого висвітлення української історії, за це вона користувалася великою повагою людей. Довгий час вона очолювала Львівське відділення Спілки письменників.

Павло Загребельний так сказав про неї: „Велич Ірини Вільде у відстоюванні справедливості”.

Саме така життєва позиція та літературний талант Ірини Вільде дали підстави ЮНЕСКО причислити її до числа знаменитих людей 20-го століття.

30 жовтня 1982  Померла письменниця у Львові.

Comments