Побурлакуємо світами


 Моє літо 2011 року розпочалося курінним табором “Метелики на шпильках”, а закінчилося здійсненням давньої мрії. З 8 по 21 серпня я випробовувала себе під час Крайового туристично-вишкільного табору “Побурлакуємо світами...”, який складався з трьох етапів: скельного, вело- та водного.
    Для мене особисто табір розпочався 8 серпня о 5 годині ранку, коли з славнозвісного Бергамоту я відправилась до Косова. Дорога була оповита мовчанкою та роздумами про найближчі дні таборування. З Косова швидкісний автобус та порядний водій доставили мене до Болехова, де і мала бути збірка всіх учасників. З цього моменту і почалися всі пригоди...
    Опинившись в центрі Болехова з тонною важких речей та ще й шоломом для велика в придаток, я намагалася знайти залізничний вокзал. Розпитавши перехожих, я пройшлась всіма визначними місцями районного центру. Залізничний вокзал — невелика кімнатка з трьома-чотирма стільцями, в якій я і чекала приїзду франківських та львівських учасників.
    Познайомившись, зареєструвавшись та вибравши велосипеди для роверового етапу, ми дружньо по колибах відправились до основного місця нашого перебування - Бубнища, на скелі Довбуша. На великах ми відчули себе зовсім не героями комп'ютерних ігор, а простими маглами, які стомлюються дуже часто. Дорогою ми мали змогу помитись та покупатись біля гарного водоспаду і знову “по конях”.
    От і перші ознаки скель: база відпочинку, хащі та багато туристів. Починаємо розтаборування: розкладаємо намети, ставимо тенти, копаємо яму для відпадків...ну, як зазвичай на пластових таборах. Чергові на кухню, а всі решта готуються до відкриття табору, вивчаючи Марш Бурлаків. Ось вже кожен учасник повторює слова “...але повернемось назад”, згадуючи своїх друзів, рідних та знайомих, які залишилиь вдома. Таборові споруди доробляли при капотінні дощика, а відкриття провели в печері на Основняку. При світлі ліхтарів та блискавці надзвичайно урочисто лунав Гімн Пласту. В ці хвилини ми остаточко відчули себе учасниками табору, який тільки починається. Вражені першим довготривалим днем, ми заснули під храп наших хлопців. 
    Злива в ночі не завадила нам почути вигуки бунчужної “Табір вставання”. Розпочався другий повноцінний день. Бігом ми відправились до місця вмивання, там розім'яли м'язи, вмились і пішли до табору на відкриття дня. Після перших спроб скласти пісню до сніданку, ми покуштували бурлацьку їжу і вже готувались до перших інструктажів. Спочатку ми слухали про техніку безпеки та про поведінку на скельному етапі. Згодом була гутірка про спорядження, яке нам буде потрібне на скелях. Під власний підпис ми отримали системи, карабін та 3 каски на колибу. На жаль, нашого колибаря ще не було, тому на скелі після обіду ми відправились з екскурсоводами та з виховником. 
    Екскурсія відбувалась дуже енергійно, швидко та цікаво. Ми дізнались про таксофон, який розміщений на вершині однієї скелі. Діставшись до нього можна подзвонити, набравши номер “0”. Після двох гудків треба спитати: “Алло!!! Це рай??? ... Вільні місця є???”. Так вся серйозність та суворість скель була розбавлена жартами наших екскурсоводів. Пробігшись всіма маршрутами, ми з виховниками відправились на свої перші проби скельного туризму. Для початку це була Біговуха та траверс. На траверсі до нас приєднався Андрій Осачук, який повернувся зі Львова з нашими крутими гуртковими футболками та прапорцем, який нам ще потрібно було зшити. На цьому наша халява закінчилась. Провівши першу таборову ватру та представивши свої колиби, ми засинали з мріями про вправне подолання всіх етапів скельника.
    Наступного дня наша колиба готувалась до чергування, а також вже повиння була долати такі маршрути як Органи та Бібліотечна Поліція. Тут ми відчули справжню вдповідальність не тільки за своє життя, але й за життя тих, кого страхували. Ввечері гутковий вогник, який ми провели на кухні. Сепик та Мисак були нашими музиками, вони дізнавались хто ми і звідки і де в нас вдома заховані гроші. Після вдалих жартів та гарячого чаю, ми розписали стійку та відправились трохи подрімати. Кожен стійкував годину, а вставання для нас було о 6 годині, бо ми дошивали гуртковий прапорець та шукали колоду для сидіння під час прийому їжі. Отак ми виконували завдання нашого виховника Тараса Войтовича. Знову скелі... Колобок, Плити та довгоочікуваний, особливо для нашої колиби, дюльфер. Ми дюльфернулись 3 рази, а всі інші тільки по одному. А ще ми встигли нагріти води і помити голови. Ми були чистими і радісними. Колиба число три добре виконувала всі завдання. 
    Наступного дня були подолані такі маршрути як Лялька, Відьма-класика, Корчма, знову Біговуха. Підспівуючи, весь табір направлявся до річки на генеральне очищення свого тіла та одягу. Разом з холодною водою ми вбирали гарний настрій та натхнення на змагання зі скельного етапу. Другу половину дня ми пробували натягувати переправи та морально готуали себе до перемоги у змаганнях.
    Для змагань обрано два маршрути: Лялька та Біговуха, а також натягування переправи всією колибою. Позмагавшись, ми віддали спорядження та готували велосипеди до бою. Попереду три дні роверового етапу. Також в цей день нас відвідала таборова комісія. КТК відправлялась ще і на Чоту, тому, довго не думаючи, я швидко писала листа Ані та Мару з надією почути від них хоча б якусь вісточку. Адже на таборі мені так їх не вистачало. Згадувала весь курінь, свою п*ятірочку та дорогих для мене людей.
    Загрузивши речі в автобус, ми почали перший день роверового етапу. Після обіду нас захопив в дорозі сильний дощ, але навіть це не могло зупинити справжніх пластунів табору “Побурлакуємо світами...”. Мокрі, брудні та стомлені ми розтаборовувались на водосховищі, де і покупались в дуже теплій воді. Для нас цей тяжкий день не закінчився навіть вночі. Адже ми знову чергові і вперше на вечерю готували ячну кашу. Вночі стійкувати було страшно, бо на нашій совісті було більше 30 велосипедів.
    Другий день був деже вдалим. Їхали ми недовго. Добрі люди дали нам на мінералку 60 грн. А ночувати нам довелося на подвір'ї у самого Степана Бандери, де ми відвідали меморіальний комплекс і послухали про його родину та створення УПА. Ввечері ми готувались до гавайської ватри, яка вперше тривала дуже довго. Вранці знову по конях...
    Милувались загадковими краївидами, гарними школами та церквами. Особливо мене вразив своєю красою Гошівський монастир, в який збираюсь поїхати знову. По дорозі до Галича ми відвідали отця Івана, який належить до куреня Лісові Чорти. Священик благословляв нас в церкві, де знаходиться Євангеліє 1892 року, надруковане у Львові та ікона, якій більше 150 років. Напившись хорошої води ми відправились до добу, під яким спав Богдан Хмельницький та де знімали фільм “Вій”. Нарешті ми прибули до Галича, де чекав нас автобус, в який ми погрузили велосипеди і попрощалися з ним до 21 серпня.
    Зранку ми робили підсумок двох етапів табору та слухали інструктаж з техніки безпеки на воді. Відбувся перший денний алярм, під час якого ми отримали таборові футболки. У такому вигляді ми пішли на екскурсію до Галича, де на отримані 60 грн. нам купили морозиво. Повертались з місця цивілізації гордо та впевнено, бо попереду заключний етап нашого табору — водний. Друга половина дня була приділена накачуванню катамаранів та змаганням з волейболу. Переможці отримали дві шоколадки, а ті, хто брав участь смакували приготовленим рагу на вечерю. 
    Зранку розподілили весь реманент між колибами та сіли на катамарани. От і настав час справжнього кайфу. Сонце і вода — все, чого ми так довго чекали. Три дні ми купались в Дністрі та опановували навичкм водного туризму. В останній день на воді ми відвідали місце, де вперше було покладено початок морського пластування, а також сфоткались біля водоспаду “Дівочі сльози”. Остання ватра табору тривала до півпершої ночі. Учасникам провід співав колискову.
    Останній день табору був доволі сонячним, але сум був в очах учасників. Всі хотіли ще повернутись на скелі чи на воду, але, на жаль, час повертатись назад. Привітавши першунів, ми посідали в незвичний вид транспорту автобус та поїхали до Івано-Франківська. 
    З Франківська я поїхала додому, в рідний Бергамот. З собою в наплечнику я везла ще й масу грандіозних вражень, багато нових знайомств та неоціненний туристичний досвід. Тож не зволікайте, їдьте наступного року на “Побурлакуємо світами...” разом зі мною!

Comments