Плай від Галі

«Плай – не спить,
Не боїться висоти,
Будем разом йти,
Друзі наші – скаути.
Плай – не спить,
Запалає вогнище,
Там, де ПЛАЙ,
Нас шукай. »

З крайовим табором я визначилась ще минулого року, оскільки «Плай-2011» і «Говерля-2011» мандрували одним маршрутом. Проте, до останнього під сумнівом було усеньке таборове літо, адже на 2-місячну відпустку не варто було сподіватись. Довго думала що робити, а літо невпинно наближалось… Рішення прийшло саме собою, звільнилась і нема проблемJ! Таборове літо 2012 понеслося! Після окружного табору відіспалась, прийшла в себе, спакувала наплічник і… «нас кличе у мандри дороооога…»J.

Ранковий потяг Чернівці-Коломия… мммм… вже кілька років ним не їхала… ностальгія!!! Пересадка і до Рахова. Там зустрілись з місцевими пластунками та кількома плавцями. Побували в центральному офісі «Карпатського біосферного заповідника» на території якого діє дуже цікавий музей екології гір та історії природокористування Карпат. Не можу оминути своєю увагою цей музей, адже його працівники справжні молодці! На підвальному поверсі можна побачити живих комах, жаб, змій та рибу, що характерні в даному регіоні. Вище – кам’яні породи, тварин, мініатюри гірських хребтів, а також обряди та звичаї Гуцульщини. Продовжився наш день пластовими іграми, певно найприємнішою стала забавка «Жлоб», адже грали ми в неї пакетом солодощівJ. Далі вирушили шукати місце для ночівлі. Я одразу згадала свій жарт про розтаборування в центральному парку, десь так і вийшло! Пізнім вечором зустріли з потяга решту групи, нагодували їх і відчалили у царство відпочинку…)

Вранці всі учасники з нетерпінням чекали на обіцяний шпон. Розчарування не мало меж, коли ми почули від коменданта: «Ото несіть тепер, будете знати!». І понеслось… Вийшли з Рахова, а там одразу горииии! Тут я й почала відчувати, що рік минув без мандрів. Маса задоволення переривалась фізичним болем та втомою, тіло відвикло від значних фізичних навантаженьL. За кілька кілометрів здалося що час повертатись додому, але вдалося пересилити себе і рушити далі.

Неможливо описати відчуття щастя, свободи, гармонії з собою і природою, яке дарують гори! Вершина за вершиною, хребет за хребтом посмішка стає все ширша! Обличчя втішно ловить промінчики сонця, а легені наповнюються свіжим і чистим повітрям. Другого дня і з картою та компасом в руках (я була гуртковою) йти стало значно легше. Зранку видерлись на Близницю, а далі я про труднощі забула! До хвотографії! Коронна фраза: «Я люблю печенячкооо і вафелькииии», далі помаршуту. Ми йшли вперед спілкувались, сміялись, співали, знайомились з іншими мандрівниками (місцевих тут зустріти – нонсенс!), які робили велетенські очі почувши куди і звідки йдемоJ.

Днювали ми на перевалі Легіонів. Наша люба 2-ка принесла нам з села (22 км) харчі на наступну половину табору. Тут ми добряче виспались, ховаючись від дощу по наметах. Наші любі хлопці разом з Рутою не тільки готували їсти, а й організували «доставку до наметів», ми й не протиJ!

Перший ранковий шок у мене викликала морда коня, що як нівчому не бувало намагався жувати дугу намету в якому ми спали! Поснідали, швидко зібрались і далі в дорогу. Але погода вирішила інакше… Почалось пекло, причому межами урочища з такою «чудовою» назвою воно не завершилось. Дощі лили наступних кілька днів, а наша група вперто дерлася вперед мокрим жерепом і цикотами, дощовики не допомагали, мій рейнковер був мокрий наче ганчірка від підлоги, запханий в наплічник. На моє власне здивування обличчя посміхалось ще сильніше, ноги бігли вперед підганяючи інших, а плечі розвантажували наплічники друзів. І головне – серце співало! Я співала, хотіла танцювати… до неймовірного замерзла, але співала, співала і ще співалаJJ J Це реально неймовірне відчуття! Кругом суцільні природні катаклізми, більшість групи згадує Сицилійське пекло, а ми сміємось і деремо горло далі. Моментами, коли здається що сили закінчуються, в голові починає лунати: «…не зойкнути - велика штука, затримати зубами біль….». Звичайно не можна забувати і про ягоди. Ви колись пили чорниці? Так-так, саме пили! З джерелами тут не густо, але є багато варіантів втамувати спрагу. Наприклад напитися ягід, сосни, голочок жерепу. Можна ще задерти голову і пити дощ або злизувати його з дощовикаJ Словом, на всі смаки!

Мої мандри, нажаль, завершились раніше очікуваного… Я отримала переохолодження руки (за кілька днів усе зійшло!), тож мене зі сльозами на очах у супроводі лікаря та масажиста ( непогана влаштувалась) відправили на ночівлю в село. Пані Світлана та пан Богдан, у яких ми зупинились, виявились чудовими господарями. Тут я вперше спробувала вареники з чорницями, а наш друг лікар з Канади ще й грибну юшку та картоплю з грибами в сметані. Незважаючи на теплу кімнату, душ і смачну їжу, великих зусиль вартувало стримання бажання наздогнати решту групи і продовжити маршрут.

Далі було освячення «Соколу». Без одностроїв і в брудному одязі це було оригінально. Тут же дочекались своїх, відігрілись у ласкаво виділеній нам камінній залі (кухні, спальні, коморі все в одному). Звідси й вирушали до Львова на ЮМПЗ, де ше кілька днів чекали на закриття табору. Дочекались! Це було круто! Я перший раз була на високому замку ввечері. Тут дуже гарно, денний краєвид абсолютно не порівнюваний! Офіційна частина завершилась і ми перейшли до традиційної – саунаJ

Прокинувшись вранці на терені ЮМПЗ, дізналась що про наш табір і про закриття конкретно ходить купа легенд. Це приємноJ. Ми старались.

Ото тепер вже кілька днів відхожу від табору та ЮМПЗ, а відійти не можу і… не хочу:) Згадую свою «шведську сім’ю », секту босячок, радіо «Плай», хочу назад! Хочу ще! Хочу не наступного року, а вже!!!
Comments