Міжкрайовий вишкільний табір "Школа Булавних 2012 - Тричі виспались"

Школа Булавних 2012


Не завжди в що кажуть варто вірить,
Не завжди й усюди варто їхать.
Та коли зробив ти крок до своєї мрії,
То іди вперед вже до своєї цілі!

ШБ як мрія зоряного сяйва,
Як іскра дитинства у споминах юнацтва.
ШБ як мрія сонячного неба,
Опускати руки - ніколи нам не треба.
(рядки з таборової пісні табору ШБ 2012 "Тричі виспались")


Це певне найкращий табір, він майже ідеальний, такий яким і повинен бути пластовий табір - пізнавальний, виконує сортуючу функцію (як підсумок певних знань), інколи важкий : чи то фізично, чи психологічно, але це добре, бо йде боротьба з собою, праця над собою і рух до цілей заради одної великої мети.
Не знаю, що саме заставило мене зголоситись на нього, якийсь юнацький максималізм чи що? Але в останні дні перед табором я була вже готова відмовитись від участі і взагалі втікти геть і подалі) Та не зробила цього, і зараз рада цій своїй маленькій перемозі над собою.
Коли всі вже зібрались у пластовій домівці перед виїздом, то дивно було бачити, що не одна я боюсь. Цей табір є як своєрідною страшною школою, яку мають пройти ті що хочуть зробити суспільство кращим, але чутки, які живуть навколо цієї школи відлякують людей... Можливо так і має бути? Юля Хмарук - комендант, зазначила на першій ватрі, що кожна з нас уже зробила крок на зустріч, приїхавши все ж на Школу Булавних 2012, ці її слова розвіяли трошки страху і зарядили духом на табір.
На тій же першій ватрі ми робили таку собі пентаграму, чи як воно.. кожен писав слово, що для них цей табір, потім на останній ми робили аналогічну штуку. Приємно було, коли вкінці табору думки змінились, були не такими лякливими і позитивнішими) Правда в мене вони так і не змінились: з фразою: "хочу значить можу" я пройшла цілісінький табір, просто розставляючи різні наголоси, відповідно дещо змінюючи емоційне забарвлення в реченні.. Цю фразу я колись взяла з однієї лекції в університеті, добре, що ми зробили її нашим курінним гаслом - гідне гасло:)
Сама Школа Булавних дала мені дуже багато досвіду, знань і розуміння. Стала своєрідним стимулом до пластування... Але так само відкрила очі на безліч власних помилок, слабких сторін і те, до чого варто рости.
Я неймовірно щаслива, що попала туди, знайшла багацько нових подруг у різних куточках України, не говорю вже й про різні ідеї, що відвідували мою голову там)
Кожен день був як маленьке випробовування себе. Бо сумувалось за деякими дорогими мені людьми, за деяких дуже переживалось, а звязку то немає.. Бо знаєш, що фізично не сильна, але ти стараєшся, бо хочеш цього.
Важко тягати бельки, рубати, пиляти, лазити деревами, але це також і приносить задоволення. Так зявилось таборове гасло: "Ну ми баби-мужики"...)
Вперше стійкувала сама, першої стійки дуже боялась, а от на останню вже дуже чекала:) Стійка це, певне, ідеальний час на все, на всі недоробки, роздуми... Це час коли ти без світла, навпомацки обстригаєш нігті, час коли студіюєш гутірки, час коли складаєш план із самовдосконалення, час коли обдумуєш власне життя, час коли згадуєш тебе і друзів, час яким насолоджуєшся:) Бо було психологічно важко, важка зміна звичних умов на природні, важко здружуватись з новими людьми, важко перебувати у колі без близьких, з якими тільки стоїть завдання зблизитись, важко тримати стійкість, хороший дух. Тому табір був багатим на випробовування себе...
Але також цей табір був багатим на пластовий дух, сестринство, на пісні, жарти, посмішки...
Я вивчила стільки нових пісень...
Спробувала себе в критичних ситуаціях...
Сподобались мандрівки, зрозуміла свого виховника Лесика, чим його так перли ці гори:) Хоча ми і так блудили, але це було так класно, насичено, емоційно та корисно.
Ми побували на ЛШ.. звідти залишились хороші спогади, а в голові крутиться купа гарних перероблених пісеньок: 
"файні хлопці на ЛШ, їх хіба лише кохати,
їх любити треба так, щоб в небі аж літати, 
оу-оу-оу, 
відтискатись від землі, 
так щоб руки аж боліли 
і чекати на ШБ, щоб серце стукотіло". 
чи 
"я давним давно хтіла, завалитись на лш, 
електричков їхала, витирала піт з чола. 
я тепер крута мала, я шб давно пройшла, 
в мене перша посвідка , так що всьо давай пака"
Правда хотіла б і ще раз поїхати на ШБ в якості учасниці. Провід, ці люди роблять для тебе стільки багато і настільки захопливого, заворожуючого та стимулюючого.
Смішним є те, що ніхто не вірить в те, що на ШБ було класно, а те, що я кажу, що це мій найкращий табір (тепер уже з 10), то викликає ще більше недовіру. Стільки ж задоволення я отримувала хіба що від двох курінних в яких була в проводі і то, чомусь ШБ є трохи кращим, бо тут робили для тебе, це так приємно хоча й егоїстично) А ще ці люди говорили, що після результатів я розчаруюсь. Є результати, маю пройти один табір і я все одно не розчарована і ШБ і надалі залишається в думкам майже ідеальним табором) Хочеться тепер організовувати такі ж достойні табори, щоб діти сказали, що це був їх найкращий табір, і щоб вони змінювали свідомість на краще:)

ПеС. А ще збулась мрія, ми збудували стіл про який я мріяла роками:) І його будувала моя кохана стежа число 2 "Яка краса"
Мару_)
Comments