Вовча Школа

Дощ, дощ, дощ… Так трьома словами можна описати наш табір. Але це якщо дуже –дуже коротко, бо, насправді, можна говорити багато. Адже дощ не завадив нам проводити найкращі дні 2012-го літа на Вовчій Школі.

Так, на скелях ми провели набагато менше часу, ніж мали провести насправді, але не знаю, чи ще колись відчуватиму те саме, що відчувала тоді, піднімаючись на скелю і спускаючись з неї. Коли я туди піднялася, то спершу була зачарована тою красою, яка мене раптово оточила, а потім зі страхом зрозуміла, що зовсім скоро мені доведеться звідси спуститись. Думаю, мене легко зрозуміють ті, хто колись це робили=)))

Ми навчилися ходити під дощем, не помічаючи його. Це вже увійшло у звичку. Ми звикли взуватись так: суха шкарпетка, целофановий пакет, мокра шкарпетка, а вже тоді зверху мокрий трек. Ми звикли до того, що небо завжди похмуре, тож уявіть, яке було наше здивування, коли, сидячи в наметі, ми почули крики: «Сонце! Ура! Сонце!». Тоді в нас було свято. Навіть ватру того вечора перенесли з–під тенту. Ну як, під тентом в нас були не ватри, а гасові лямпи, але ми все одно проводили чудові музичні, театральні чи гавайські вечори. Шкода, що той чудовий день, коли сонце таки виглянуло, був передостаннім днем табору…

Хочу повернутися на заняття з азбуки Морзе чи слідознавства. Гадаю, той хто там був, ніколи того не забуде. Взагалі, важко забути те, що стало частиною твого життя: чарівні вечори, сі романські пісні, незабутні вистави, пародії, гру гітари, на якій неодноразово рвалися струни, імпрези до сніданку, обіду чи вечері і ще багато іншого, про що вже не стану зараз писати. Чомусь в голові знову і знову прокручую слова пісні Вовчої Школи 2012 року: «Все життя про вас пам'ятатиму, Школи Вовчої вечори…»

Таня і Оксана Буць
Comments