Ревор

Зараз хочу вам розповісти, друзі та подруги, про один чудовий табір. Він був вже 9-тий від початку мого пластування, проте мандрівний, та ще й велосипедний – перший. Раніше я ніколи не їздила на великі дистанції, тому переживала як воно все буде, але, на щастя, мої побоювання були геть марними.
Ми з сестрою зібрали наплічники, розібрали велосипеди і вирушили в дорогу. Вона виявилась не без пригод, а точніше, не без провідниці, котра ревно вірила в те, що нас треба висадити з поїзда, що, певне, теж додало свого шарму.
Але вже на наступний день ми познайомилися з найкращою у світі компанією, котра за короткий час стала сім’єю. Ніхто не почувався зайвим. Всі всіх підтримували. Це, певне, звучить дуже правильно, може, навіть занадто, але так все і було.
Наша подорож розпочалася з села Залісся, мандрували Тернопільщиною, Буковиною, Хмельниччиною. Ми бачили і забуті всіма церковці в селах, і два з семи чудес України, переїхали море мостів, пофарбованих в синьо-жовтий чи червоно-чорний, зустрічали багато людей, які усмішками підтримували нас і бажали щасливої дороги, застрягали в болоті, після чого хлопці виносили наші ровери на спинах, а ми ще довго їх відмивали і відчищували (велосипеди, мається на увазі). Загалом наїздили 350 км, пишались собою.
Море вражень, море емоцій, море нових друзів, море спогадів та фото. Я ніколи не забуду цей Ревор.
І, друзі, пам’ятайте: справді хороший той табір, коли він тобі подобається не лиш по закінченню, а й безпосередньо під час нього. Саме так було цього разу.

Пл.уч. Оксана Буць


Comments